Літопис Самовидця

Я повністю зітканий з протиріч. Я прагну досягти абсолютно несумісних речей. Змінюю життєві принципи і життєву активність. Від повної пасивності до шаленої, всеохоплюючої енергії. Любі френди, ті, які кажуть, що я авторитарний і зі мною важко,..Якби ви уявляли ЯК мені важко з самим собою! І що воно далі буде?

Мені катастрофічно не вистачає часу не заняття гітарою. Катастрофічно. Година в день (окрім репетицій) - жалюгідно мало. Заздрю Пахомичу - займається тільки тим, чим хоче. Це заняття основне, єдине, домінантне. А якщо мені треба робити стопіцот справ, що тоді??? Хм...а от хотілося б знати, які у кого ще є справи, на які не вистачає часу, але дуже хочеться, щоб вистачало?

Сьогодні випав перший сніг,
Духмяний і барвистий,
Він на гілок долоні ліг,
Як в гойдалку дитя,
І люди сотнями доріг,
Що блимають намистом,
Немов би з чистого листа
Писатимуть життя...
І бруд засмаглих черевик
Лишить на стежці грані,
Впадуть під тупотінням ніг
На білизну рядки.
Сьогодні випав перший сніг,
Дай Бог, щоб не останній,
Тоді б і я хоч слово встиг
Залишить на віки...

Ми повернулися з Запоріжжя, де були на фесті "Плеяда". Виграли гран-прі. Від перемоги - ніякого кайфу. Якщо робити репетиції щоденно по кілька годин, то було б награним сказати про те, що це було приємною несподіванкою. Дивно, що найбільше хочеться якихось таких перемог, коли ти найменше для цього зробив...Карочє, "стоит только расхотеть..." А ще я побачив живого класика авторської пісні Сергія Нікітіна. Йому - респект і уважуха. Хотів написати багато, але сиджу перед компом сонний і ледве живий, тому обійдусь двома словами - він класний! Ну і окрема подяка організаторам - завдяки ним сьогодні я вперше вийшов на сцену у великому театрі, де зал був майже заповнений...майже артист "больших и малых", ггг...а зараз - сорі - йду спать, бо ризикую впасти носом прямо в клавіатуру..........................

Все іде і ,значить, все минає…
Лиш одне незмінне на віку:
Я чекав дев’ятого трамваю
На зупинці десь у тупику...

Шепотіло листя: «Хто ти? Хто ти?»
Вітер пестив зношене пальто,
І щоразу несміливий дотик
Бив мене у груди: «Хто я? Хто?»

Вторувала осінь: «Де ти? Де ти?»
Це життя по колу нас веде
Із падінь у неймовірні злети!
Я гублюсь між ними: «Де я? Де?»

І хльостали краплі: «З ким ти? З ким ти?»
Протяг скиглив голосом хрипким:
«До нового, світлого ходімте!»
Озирнешся – й думаєш: «А з ким?»

День пройшов…А злива не вщухає…
Рік за роком тягнеться отак –
Цей тупик дев’ятого трамваю,
І ні з ким, нікуди, і ніяк…

Листопад 2009

"Параллельно большому миру, в котором живут большие люди и большие вещи, существует маленький мир с маленькими людьми и маленькими вещами. В большом мире изобретен дизель-мотор, написаны "Мертвые души", построена Днепровская гидростанция и совершен перелет вокруг света. В маленьком мире изобретен кричащий пузырь "уйди-уйди", написана песенка "Кирпичики" и построены брюки фасона "полпред"... У его обитателей стремление одно - как-нибудь прожить, не испытывая чувства голода. Маленькие люди торопятся за большими. Они понимают, что должны быть созвучны эпохе и только тогда их товарец может найти сбыт" (Ильф и Петров, "Золотой теленок")

ПУСТИТЕ МЕНЯ В БОЛЬШОЙ МИР!!!!!!!!!!!!!!!! В маленьком я задыхаюсь..........

За періодом благословінь завжди йде період випробувань, коли здається, що ніяких благословінь вже не буде. Духовний світ є. І в ньому йде війна. Тільки ми жремо, п'ємо, спимо і нічого того не бачимо. Дай Боже сил!

Любі френди, якщо серед вас є ті, кому подобається поезія Бродського - ви можете пояснити, за що ви його любите? Я сам люблю (третій день поспіль!), а чому - не знаю...Дуже багато беліберди, а почитаєш - і приємно...)))))))

Мені сьогодні сказали, що дівчатам для того, щоб нормально себе почувати треба спати мінімум 7, а краще 8 годин вночі... Абалдєть! Це що, у всіх так, чи я просто знайшов унікальний екземпляр? Я, наприклад, сплю по 4-5...інколи 6...Правда, було б перебільшенням сказати, що я нормально себе почуваю...

Подивився у запису ексклюзивне інтерв'ю Л.Д. Кучми російським журналістам (здається, телеканалу ТВЦ). Спочатку він сказав, що Севастополь - "город русской славы". Потім, що Севастополь "имеет важнейшее стратегическое значение для России". Врешті-решт будь-який нормальний глядач мав зробити висновок, що Україна має негайно віддати Росії Севастополь, та і весь Крим до кучі. Капєц....І як це мурло могло стільки років бути Президентом України????????

Про те, хто такі "плуги" почитати можна тут - http://mitya-p.livejournal.com/45717.html#cutid1... Можливо, автор міг би навіть написати якусь наукову працю у галузі психології чи соціології. Якщо "плужество" можна науково обгрунтувати. Тому що це явище охоплює народні маси дуже швидко. Значно швидше ніж грип, скажімо. Тому що інколи враження, що адекватних людей (типу "пацан сказал - пацан сделал") не те що мало - їх треба заносити в Червону книгу! Як вимираючий вид. І гроші виділяти на державному рівні. Щоб підтримувати адекватних. Чи може це просто "возрастноє"? і через 20 років мої однолітки не будуть масово "плужити"? хоча ні...я й серед 50-річних знаю чимало "плугів". З 90% людей не можна ні про що домовитись! Фраза "у меня изменились обстоятельства" сприймається просто як анекдот. Чи може це просто в мене одного коло знайомств таке специфічне? ну там, срана творча богема і все таке інше...Шоващетакоє? Як жити далі?

Мене другий день давить жаба. Величезна і слизька. У Дмитра з'явилась потрясна ідея - зробити...ні, не скажу...бо тоді всі спільні знайомі будуть дивитись на нього і думати: "Ну, і шо в нього вийшло в результаті?!" Вийшло - не вийшло - то вже як Бог дасть..Але - сам факт! Хочу теж якусь творчу ідею. Натхненну. Неперевершену. Стрімку. І - миттєво! Але замість цього завтра вранці буду вкотре переписувати статтю на замовленя про те, як треба обирати бройлерів в магазинах. Банально і...пошло (ну немає українського відповідника цьому слову..немає!)...Світ рухає вперед не виробництво. Світ рухають ідеї...

Як правило, читаючи художню літературу, я дуже неуважно читаю моменти опису природи, інтер'єру, портретів. Тому що все одно уявляю все по-своєму. Незважаючи на те, що у Дюма написано, що в д'Артаньяна - "нос крючковатый, но тонко очерченный", все одно, в мого д'Артаньяна - ніс інший! Описи природи, вулиць міста тощо мене взагалі залишають байдужим. Мабуть, не вистачає уяви. Але знайшовся-таки письменник, який зміг мене і цим зацікавити. Кожне слово - мов більярдна куля в лузу! "Спускаясь под гору, я увидел несколько изб, окруженных березами. В стороне бродили одноцветные коровы, плоские, как театральные декорации. Грязные овцы с декадентскими физиономиями вяло щипали траву. Над крышами летали галки. Я шел по деревне, надеясь кого-то встретить. В накрытых полиэтиленом загонах суетились цыплята. Нервной мультипликационной походкой выступали куры..." аааааа, класс! піду читати далі)))))))))

Пишу я зараз багато. Сплю мало. За великим рахунком - нічого нікому не потрібне. Записати пісні не вистачає коштів, вірші не читають, статті - пародія на виробничу публіцистику. Пости в ЖЖ - про себе і для себе. Концерти, на які ми розраховували, накриваються один за одним. Але - пофіг! Завтра я знову, зціпивши зуби, встаю о шостій ранку, щоб ставати за свій "станок". Бити головою в товстенну стіну байдужості і недовіри. І робитиму це щодня допоки вистачить сил, тому що хтось - має писати! І пофігу на все!   

Нещодавно, як журналіст, відвідав місцеву громадську організацію, що влаштовувала прес-конференцію на підтримку одного з кандидатів у Президенти України. Понад дві години пустої балаканини, обіцянок і жонглювання словами...Наприкінці колишній депутат Верховної Ради, що очолював цей "двіжняк", і його помічник позували перед камерами і давали журналістам велике інтерв'ю/ Закінчуюючи свою промову екс-депутат зазначив: "Сподіваюсь, що Ви, журналісти, беручи приклад з нашого кандидата, у своїй роботі будете керуватись принципами чесності, порядності і об'єктивності!" Після цього камери і диктофони було вимкнено, і помічник голосно сказав: "Так...А тєпєрь - по оплатє. Кто єщє нє получіл свой гонорар - нє волнуйтєсь. Вопрос решаєтся в настоящій момєнт!" Ну! Скажіть, і як після цього можна не бути циніком? 

Сьогодні нас затопили сусіди. В них прорвало батарею, і затопило всіх з 9-го поверху по шостий. Вода текла з розеток, стін і люстри...Я особисто виніс з зали і спальні батьків - 20 відер. І от біжу я мокрий, голодний і злий у напівтемряві по прихожій з повною виваркою води, а на стіні  - християнський календарик і напис: "Пусть, как вода, течет суд, и правда - как сильный поток!" (пророк Амос)...Мда, в Бога бездоганне почуття гумору)))))))))))))))))))))

 

" 

В нас знову з'явився дядя-продюсєр. Черговий. Це вже реально смішно. Він депутат і хазяїн генделя з натхненною назвою "Ля-ля-фа". Перспективи атомні. За перший виступ нам заплатили по 25(!!!!!) гривень, але при цьому він впевнено рубає повітря долонею і обіцяє оплачувані концерти по Україні (у рамках підтримки одного з кандидатів у президенти) і запис диску повністю за його кошт. Завтра Пахомич йде в офіс обговорювати деталі. Виходячи з того, що під одними й тими словами ми розуміємо зовсім різні речі, думаю, знайти спільну мову буде не просто. Так сьогоднішня "вєчєрінка, на которой наши посєтітєлі будут дєгустіровать коллєкционниє віна" насправді виявилася брутальною п'янкою. Цікаво, чим насправді виявиться все інше?

А ще, окрім вищезазначеного, сьогодні...
...я вперше побачив, як від моєї пісні людина заплакала
..ми вперше тричі на біс виконували композицію
...Пахомича вперше впізнали на вулиці як музиканта гурту "Пліч-о-пліч"
...після виконанні пісні "Різдвяна казка", яка була написана мною роки три тому, мені сказали, що "ето була любімая пєсня маєво дєдушкі, которий помєр 20 лєт назад"

Щось, блін, земна куля останнім часом крутиться швидше, ніж я встигаю по ній бігти.....

Був на "Ваганті". Слухав Завгороднього. Я розчавлений і приголомшений. Якщо є у світі справжнє мистецтво, то це було саме воно, а він - творець - майже геній. Немає слів. Просто немає слів...

Кожного разу, коли я сідаю писати статтю це перетворюється на акт знущання над собою. Я ненавиджу журналістику. Тупо ненавиджу...

Щойно заварював чай на кухні і краєм вуха змушений був слухати по тєліку якийсь там ювілейний вечір Задорнова, бо його там же  дивились батьки...Гумор просто вбивчий..Це просто аут...Як нині модно казати - "он съел мой моск"..Тут не те, що сміятись - плакати хочеться! Цікаво, чи так само йому соромно це читати зі сцени, як мені - слухати?